Приватизація води

Водний кодекс України говорить: "Води (водні об'єкти) є виключно власністю українського народу і надаються лише у користування". Ця істина зрозуміла всім. Що стосується водопостачання та водовідведення, то тут зобов'язання беруть на себе державні органи. Власником українських водоканалів є держава. Але так відбувається не у всіх країнах, водопостачанням можуть займатися і приватні компанії. Сьогоднішня тема нашого блогу: навіщо приватизувати воду, і які наслідки має приватне управління природними ресурсами?

Приватизація води — це передача контролю та управління водними ресурсами в руки бізнесу. Її метою насамперед є поліпшення якості послуг водопостачання. Так виходить не завжди. Сьогодні питання приватизації води є конфліктним: десь вона поліпшила якість сервісу, десь, навпаки, провалилася.

Історія водної приватизації

У США, країнах Європи та Латинської Америки вона була широко поширена з 19 століття. Приватні компанії були гравцями на ринку водозабезпечення до початку 20 століття, коли не змогли покрити потреби швидко зростаючого населення, на відміну від державних комунальних підприємств. Другий виток розвитку приватні комунальні підприємства водопостачання отримали на початку 90-х років минулого століття, коли активно велася політика вільного ринку, розпалися комуністичні режими, а Тетчер зробила велику приватизацію.

В Англії та Уельсі перші приватні компанії виникли в 17 столітті. У різні періоди частка приватних компаній сильно відрізнялася: від 40% в середині 19 століття до 10% на початку 20-го, і до 25% в кінці століття. Після великої приватизації ініційованої Тетчер в 1989 році практично вся сфера водопостачання та водовідведення відійшла в приватні руки, і лише в Шотландії управління водними ресурсами залишилося в руках держави.

У Франції системи водопостачання завжди були в спільній власності бізнесу і держави, час змінював рівні впливу, але структуру загалом не змінив. Сьогодні найбільшими компаніями є Veolia і Suez Environnement, засновані в середині 19 століття. Наприкінці 19 століття уряд був незадоволений підвищенням тарифів і відсутністю підключень в бідних районах, тому не продовжив приватним компаніям концесії, створивши муніципальні комунальні підприємства. Частка приватного сектора почала збільшуватися вже в 30-і роки 20 століття, досягаючи більш ніж 80% ринку. Сьогодні приватні компанії працюють за принципом договору оренди, коли великі інвестиції лежать на плечах держави.

В Іспанії вода в спільному управлінні муніципалітетів і приватних компаній також давно. Найбільшою компанією є Aguas de Barcelona заснована ще в 1867 році іноземними інвесторами й перейшла під контроль Іспанії тільки на початку 21 століття.

У Німеччині теж є приватні водопровідні мережі, але більшість — це все ж муніципальний сектор.

У США теж ситуація цікава. Сьогодні частина систем працює в форматі кооперації бізнесу і держави. Приватні компанії працюють приблизно на 2000 тисячах станцій на території США спільно з державним управлінням через територіальні громади.

Цікаво виглядає ситуація і в Чилі. У 1980 році була затверджена Конституція, яка передбачала виключення держави з контролю та управління водними ресурсами. Дотепер 90% водних ресурсів контролюються приватними транснаціональними компаніями. Недоліком схеми приватизації в Чилі є нерівномірний розподіл води, внаслідок цього понад 71% води йде на потреби сільського господарства, що викликає недолік її в домоволодіннях, особливо в періоди посухи.

У Латинській Америці, Африці й Азії приватні європейські та місцеві компанії з'явилися в другій половині 19 століття, коли знизилася їхня кількість в Європі. На сьогодні приватні компанії працюють в Кот-д'Івуарі ще з колоніальних часів, В Сенегалі, частково в Марокко та ін.

Форми приватизації

Існує дві форми. Повна приватизація передбачає передання всіх активів приватній компанії. У державно-приватному партнерстві право власності на активи залишається у держави, а приватним компаніям делегуються певні функції в певному часовому відрізку.

Державно-приватне партнерство представлено трьома основними формами:

• Концесія — є найпоширенішою формою державно-приватного партнерства в сфері водовідведення, в такому випадку приватний оператор несе відповідальність за роботу всієї системи та здійснює інвестування протягом 20-30 років;
• Договір оренди, коли активи передаються в оренду приватній компанії, яка отримує прибуток безпосередньо, а інвестиції можуть мати як державне, так і приватне походження. Тривалість договору оренди зазвичай становить 10-15 років. Така форма управління є другою за розповсюдженням після концесії. Вона використовується у Франції та у франкомовних країнах Західної Африки;
• Договір управління, коли приватний партнер несе відповідальність за ефективну роботу системи, отримуючи оплату за ці функції від держави; інвестиції при такому партнерстві фінансуються також державою; тривалість договору - 3-5 років; така форма управління характерна для Саудівської Аравії та Алжиру;

• Змішане володіння, коли приватні акціонери мають не визначальну частку власності, але відповідальність за послуги лежить на приватному партнері. Така приватизація характерна для Іспанії, Мексики та Колумбії.

Навіщо приватизують воду?

Мотиви приватизації можуть грунтуватися на багатьох факторах як економічних, так і політичних. Вони ж визначають, якою буде форма приватизації. Наприклад, в країнах, що розвиваються, метою найчастіше є зниження фінансового навантаження держави (в такому разі найчастіше приватизація відбувається через концесію або ж повний продаж активів) і/або поліпшення якості послуг, тоді здійснюється часткова приватизація через договори оренди або управління.

Також роль відіграє грає ідеологія: ринково-ліберальні течії виступають за приватизацію, ліві течії, навпаки, строго проти неї. Консерватори знаходяться переважно посередині, де вибираються моделі приватизації оптимальні для вихідних умов.

Розглянемо детальніше мету приватизації.

Поліпшення якості послуг та ефективності підприємств

Коли системи водопостачання неефективні та збиткові: спостерігаються великі втрати води та аварійні відключення через зношеність трубопроводів, подача води за графіком всього на кілька годин в день, або навіть днів в тиждень, низька якість води через застарілі систем очищення, низький рівень оплати рахунків. В такому разі вважається, що в ринкових умовах постачальник буде зацікавлений аби покращувати якість послуг внаслідок модернізацій і ефективного менеджменту, що призведе до підвищення його прибутку. Такими були першопричини приватизації в Алжирі, на Кубі, в Саудівській Аравії та Колумбії. Контраргументами проти приватизації вважається той факт, що зазвичай відбувається монополізація сектора одним великим гравцем і ситуація не змінюється під час відсутності конкуренції.

Зовнішній вплив

Дуже часто причини приватизації систем водопостачання прагматичні та обґрунтовані впливом Міжнародного валютного фонду, Світового банку та інших організацій, що надають допомогу. Переведення послуг водопостачання в приватний сектор іноді є умовою кредитування, за аналогією з українським продажем землі. Так склалася ситуація в Латинській Америці (Болівії, Еквадорі, Колумбії, Перу), в деяких Африканських і східноєвропейських (Албанія) країнах, де водний сектор займає вагому частину бюджетних вкладень.

Фіскальні мотиви

Коли проблем з доступом до води вже немає і якість послуг задовільна, то іноді управління передається приватному бізнесу з точки зору отримання прибутку. Так було, наприклад, в Берліні, коли ситуація призвела до підвищення тарифів і спричинила збитки для держави. У Чилі, де уряд залучив приватного інвестора до будівництва відсутніх на той момент очисних споруд, в кінцевому підсумку відбулася повна приватизація водопостачання.

Також, фіскальні мотиви присутні в країнах з низькою якістю послуг та поганим доступом до води. Уряди не завжди здатні виділяти достатньо коштів для забезпечення водою зростаючої кількості населення, а іноді й для підтримки існуючої інфраструктури, а це призводить до низького рівня послуг, погіршення умов гігієни та санітарії. У такому випадку введення приватного капіталу іноді є рятівним колом для країн.

Наслідки приватизації води

В такому випадку існує ряд як позитивних, так і негативних наслідків. Нижче ми їх опишемо.

Доступність води

Частина досліджень говорять про те, що доступність до води зростає, оскільки покращується якість послуг, але інші дані стверджують, що через підвищення тарифів, вода стає недоступною для найбіднішої частини населення. Втім, все залежить від моделі роботи системи та багатьох економічних і етичних моментів.

Вплив на дитячу смертність

Приватизація водного сектора в Аргентині привела до зниження дитячої смертності, оскільки вона безпосередньо пов'язана з якістю води. Під час приватизації води в Аргентині з 1991 по 1997 рік вона впала з більш ніж 26% до 8%. Причина у тому, що водні компанії дотримувалися встановлених стандартів на відміну від комунальних служб.

Що відбувається з тарифами?

Питання тарифів досить складне, оскільки залежить від початкової тарифної політики держави, форми приватизації та поставлених умов. На відміну від державного підприємства, приватне, не може працювати збитково, бо немає додаткових джерел фінансування, тому тарифи найчастіше ростуть, але при цьому поліпшується і якість послуг.

Вплив на ефективність

Насправді в цьому випадку все залежить й від вихідних умов. Приватні компанії коштом ефективного менеджменту і цільового використання інвестицій, здатні підвищувати ефективність роботи підприємств, і знижувати зовнішні борги. Рентабельність таких підприємств, попри гадану привабливість для інвесторів, - невисока - середня річна прибутковість на вкладений капітал склала всього 7%.

Ми спробували коротко описати суть питання. Також вам можуть бути цікавими теми про те, як формуються тарифи на воду, і як її можна економити.