Що не так з системою водопостачання України?

Якщо серед тижня поглянути на сайт Київводоканалу, то можна побачити кілька десятків адрес багатоквартирних будинків з відключеним водопостачанням, якщо поглянути на карту аварій на гарячих трубопроводах, то таких адрес буде сотні. Водночас у великих містах України ситуація насправді є контрольованою, на відміну від менших населених пунктів, де водопостачання відключають по годинах та на декілька діб.

Проблема прихована насамперед в застарілій системі водопостачання. Наприклад, труби в більшості районів Києва закладалися в 60-ті роки минулого сторіччя, тоді як термін їх експлуатації не більший за 50 років. Тому відключення водопостачання через аварії стають все частішими, особливо це актуально для трубопроводів гарячої води, оскільки їх термін служби через підвищену температуру ще менший.

Ще менш популярним є питання стічних вод, бо якщо в нас відключають воду, ми це відчуваємо, а от питання про те, куди тече наша каналізація, нас цікавить значно менше. Але ця проблема насправді ще глобальніша, оскільки неповноцінно очищенні стоки стічних вод, несуть в собі загрози забруднення джерел питної води.

Чим небезпечні аварійні трубопроводи?

Аварійний стан трубопроводів та збільшення населення у великих містах України призводить до того, що на 2019 рік лише 4 області та Київ мали 100%-ве цілодобове водопостачання для населення водночас, наприклад, в Закарпатській області, цей показник сягав лише 34,8%, у Кіровоградській - 46%, а більше ніж 200 тисяч осіб взагалі забезпечуються привізною водою.

Попри аварії та відключення, які погіршують рівень життя людей, роботу малого та середнього бізнесу, а подекуди й призводять до епідемічних криз, застарілі системи водопостачання мають ще ряд серйозних недоліків.

Найперше, це втрати води, що в середньому по Україні у 2019 році склали 34,9% (рекордсменом втраченої води була Чернівецька область зі своїми 61,8% втрат). Вони негативно відзначаються не лише на рахунках кінцевих водоспоживачів, а й на загальній екологічній ситуації, вода, що була піднята з поверхневих водойм або підземних свердловин, пройшла процес обробки та знезараження “йде в землю” разом з витраченими на неї коштами.

Руйнування труб, часті ремонти та розгерметизації іноді призводять до погіршення епідемічної ситуації. Причинами виникнення спалахів ротавірусу та гепатиту А, традиційно вважаються водопроводи. Наприклад, одним з відносно недавніх випадків був великий спалах гепатиту A в Миколаєві у 2018 році, джерелом якого стала водопровідна вода.

Третьою великою проблемою є якість води, що подається: багаторічні осади на поверхні водопровідних труб містять в собі колонії мікроорганізмів, які створюють густий слиз, що з кожним роком ущільнюється, а хлор, що дозується у воду, окиснює їх, формуючи у воді небезпечні хлорорганічні домішки; частки бруду відриваючись від поверхні труб, замутнюють воду, та призводять до виходу з ладу побутової техніки, особливо водонагрівального обладнання.

Що з заміною?

З наслідками застарілих водопровідних систем ми вже розібралися. Тож що сьогодні відбувається в Україні та наскільки критична ситуація?

Згідно національної доповіді про якість питної води та стан питного водопостачання за 2019 рік сумарна кількість українських водопровідних мереж сягає понад 120 тис. км, аварійними є понад 38% з них (46 тис.). Швидкість заміни труб невисока (протягом 2019 року було змінено лише 1,05 тис. км або 2,3 % від реальної потреби). Такими темпами на заміну усіх труб піде ні більше ні менше - 43 роки, до цього часу відсоток аварійних систем буде зростати, оскільки труби та обладнання встановлені пізніше, також будуть виходити з ладу.

Ситуація з війною на Донбасі зробила проблему актуальнішою: через системні пошкодження систем та водопровідних станцій заміни потребувало понад 61% трубопроводів у Донецькій та Луганській областях, що складало чверть від всіх аварійних систем України.

Протяжність каналізаційних трубопроводів сягає понад 39 тис.км, більш ніж 40% потребують заміни (16 тис.км). У 2019 році було замінено лише 0,192, що становить 1,2% від актуальних потреб.

Реконструкція та заміна насосних станцій питного водопостачання відбувається активніше, наприклад, станом на 2019 рік залежно від області було замінено різну кількість обладнання. Так, у Сумській області вже було замінено 122 зі 123 насосних станцій, що вичерпали свій термін служби. Найгіршою ситуація була у Києві, попри це, водозабезпечення залишається стабільним.

Що з цим робити?

Найбільша проблема водопровідних мереж - фінансування. Водоканали є переважно збитковими, через державне регулювання тарифів, неоплачені рахунки та невдалий менеджмент. Внаслідок цього, водоканали здатні виплачувати заробітну плату, покривати частину рахунків та аварійні ремонти. Заміна насосного обладнання та водопровідних мереж є практично непосильною без інвестицій з боку держави.

Лише доведення системи водопостачання до рівня, при якому вона буде забезпечувати воду з якістю, що відповідає державному стандарту на питну воду обійдеться державі близько 1,5 млрд грн.

На сьогодні кошти на реконструкцію систем водопостачання та водовідведення надаються з державного фонду регіонального розвитку, яким розпоряджається Міністерство розвитку громад та територій України, створюючи програми за пропозиціями обласних адміністрацій.

Ще одним джерелом коштів є міжнародні кредитні установи. Наприклад, Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) та Фонд чистих технологій, якими були надані позики в об’ємі, відповідно, 292,1 та 50 млн дол. США.

Основною програмою направленою на покращення якості води є “Питна вода України”, що діяла з 2011 по 2020 рік. Але у 2018 році державним бюджетом було профінансовано лише 200 млн грн, хоча регіональні підприємства подали проєктів на 1,3 млрд грн, у 2019 в бюджеті взагалі не були враховані витрати на цю програму, у 2020 виділили 243 млн грн.

Яким чином розвиватиметься ситуація надалі, на сьогодні незрозуміло. Завдяки децентралізації функціонують програми покращення якості води в різних населених пунктах, які самостійно отримують фінансування з коштів громади та подаються у проєкти міжнародних організацій.

Рух у напрямку покращення водопровідних мереж має прискорюватися, оскільки при сьогоднішніх темпах реконструкції через 20-30 років Україна ризикує опинитися у більш критичному становищі.