+38 (044) 333-44-04 +38 (050) 445-08-11 09.00-18.00 Call-центр
  • Інтернет-магазин
    0
  • Карта якості води
  • Про компанію
  • Партнерам
  • Споживачам
ua

30 років виробляємо фільтри для очищення води та продаємо їх в понад 60 країн світу

Водний дисбаланс. Де в Україні найгірша питна вода і як вирішити цю проблему — дослідження НВ

Вода, яку отримують у свої домівки українці, майже у 90 % випадків має шкідливі домішки. Якщо так піде й далі, то вже через 30 років країна, в якій багато річок та озер, може почати імпортувати питну воду.

Перше, що здивувало письменника Іллю Бердникова, який переїхав у столицю із Запоріжжя, — погана якість київської води із крана. Він навіть і не збирався її пити, йому достатньо було почати митися. «Зі шкірою голови якийсь кошмар за місяць-півтора почався. Свербить, лущиться. Перепробував купу всього — справа у воді», — каже Бердников.

Ці враження суб'єктивні: за даними досліджень, якість води у Запоріжжі за деякими показниками значно гірша, ніж у столиці.

Але в будь-якому разі ні сам письменник, ні багато його знайомих киян не вживають воду із крана задля того, аби вгамувати спрагу, — для пиття та приготування страв вони купують спеціально очищену воду: у бутлях чи на розлив.

Схожа практика характерна не лише для столиці. Що й не дивує: більшість українців (51 %) вважають головною екологічною проблемою, з якою їм доводиться стикатися, саме дефіцит питної води. Такі дані цьогорічного опитування Інституту Горшеніна. У цьому контексті співвітчизників менше турбує навіть зростання кількості побутових і промислових відходів (45,9 % респондентів) та забруднення атмосферного повітря (38,1 %).

Прогноз Інституту водних проб­лем та меліорації доводить, що цей «глас народу» не позбавлений обґрунтованості: адже, імовірно, Україна до 2050 року почне імпортувати питну воду через брак власної.

Те, що тече в українців із крана, насичене солями, залізом, марганцем, хлором та його похідними і ще багато чим. Загалом кількість нестандартних проб — показників, які не відповідають вимогам норм, — сягає в цій воді 80−90 %. Такі шокуючі цифри наводить Юлія Бережна, виконавчий директор Українського водного товариства (Waternet).

Фундамент усієї проблеми — критичний стан трубопроводів, у яких і без того не дуже чиста рідка субстанція набуває вторинного забруднення.

При цьому вітчизняні норми — гігієнічні вимоги до питної води, призначеної для споживання людиною, — наказують перевіряти воду на 86 забруднюючих речовин. Водночас директива Європейського парламенту з якості питної води регулює вміст уже 100 таких забруднювачів. Тобто, якби українську воду оцінювали за практикою Старого Світу, вона ризикувала б узагалі отримати тавро «рідка суміш різноманітних елементів і домішок».

 

Європейські країни пишаються тим, що їхнє населення може пити воду просто з крана, каже Ганна Цвєткова, керівник громадської організації Жіноче водне партнерство України. Бо тамтешні уряди завжди враховують оновлення стандартів — наприклад, директив органів ЄС щодо якості води. І намагаються дотримуватися їх.

«До того ж ми використовуємо поверхневі води, а на Заході воду найчастіше беруть із підземних джерел, після того як вона пройшла хоч якусь природну фільтрацію», — каже Цвєткова.

Звичайно, відрізняється і вартість. Так, у Києві 1 кубометр (1 тис. літрів) холодної води коштує 13 грн, а в ЄС — 3,5 євро (108,5 грн).

За даними Waternet, найкращою якістю водопровідної води в Україні може похвалитися Волинська область, де використовують переважно підземні джерела. Єдиною проблемою там є її висока жорсткість.

А найгірша вода із крана дістається мешканцям Дніпропетровської області — в ній у рази перебільшено вміст марганцю. Також для неї характерна велика кількість органічних забруднювачів, підвищена мутність та окиснюваність.

Киянин Андрій Луговський займається встановленням очисних систем уже близько 15 років, тому має уявлення про чистоту води у кранах квартир у різних регіонах країні. «Те, з чим я стикався, на моє суб'єктивне сприйняття: київська вода ще досить непоганої якості, якщо, звісно, брати до уваги наші санепідеміологічні норми», — каже він.

image_1.jpg

Інфографіка: НВ

Просто додай води

Воду в будинкових мережах слід розглядати, виходячи з кількох головних параметрів, каже Олександр Шкінь, директор асоціації Укрводоканалекологія. Головний — це загальна безпека під час її вживання: мікробіологічні та хімічні дані.

Експерт пояснює, що загалом вода у великих містах відповідає цьому параметру — отруїтися нею неможливо. Проте Європа пішла ще далі й запровадила так звані індикаторні параметри — мікробіологічні, хімічні, фізичні показники якості, не пов’язані зі шкідливим впливом на здоров’я споживачів, які демонструють, наскільки корисна та смачна сама вода.

В Україні ж відсутній перелік «індикаторних показників». «Але саме вони мають показувати не максимальні рівні нормативів — сухий залишок, загальну жорсткість, загальне залізо, мутність, сульфати, хлориди, амоній, — а мінімальні, — пояснює Шкінь. — Це принципово інший підхід».

image_2.jpg

Інфографіка: НВ

 

В Україні третина населених пунктів і 75 % її жителів — практично всі міста — забезпечені централізованим водопостачанням. Решта користується водою, що добувають зі свердловин і колодязів або привізною, якість якої істотно гірша за ту, що тече із крана.

При цьому на одного українця припадає 2,3 м водопровідних мереж, тоді як у Європу в середньому — 8,8 м.

Навіть відносно якісна водопровідна вода, хоча й не вбиває, але порівняно з європейськими аналогами не витримує критики. Дмитро Новицький, ексголова Київводоканалу, розповідає, як нещодавно його колишнє підприємство провело показове промивання труб в одній зі столичних багатоповерхівок. Рідина, що потрапляла до мешканців будинку до цього, мала незадовільну якість і містила осад — накопичені внаслідок тривалої експлуатації мережі оксиди заліза. Лише після триразового промивання труб вода прийшла до норми.

«Організації, які обслуговують будинки, мають не менше двох разів на рік промивати будинкові мережі, — пояснює Новицький. — Але ця вимога, на жаль, не виконується».

Проте вітчизняна питна вода стає брудною ще до того, як потрапляє до багатоповерхівок. Адже дедалі більше забруднюються її джерела, як правило — річки.

За даними Держекоінспекції (ДЕІ), за минулий рік лише через недоліки в роботі різноманітних підприємств сталося понад 3,7 тис. випадків забруднення природних водойм. Найчастіше таке траплялося у Дніпропетровській, Львівській та Житомирській областях. Наприклад, держпідприємство Кривбасшахтозакриття самовільно скидало в Інгулець рідини з високою концентрацією брому, йоду, натрію, калію та магнію.

Також у річках збільшується частка добрив. За оцінками експертів, кількість фосфатів на вході у водоочисні споруди в останні роки зросла втричі-вчетверо — з 10−15 мг на 1 л до 40−60 мг.

Також у питній воді збільшується концентрація нових водорозчинних органічних мікрозабруднювачів, джерелами яких є фармацевтичні препарати, засоби індивідуальної гігієни та ті самі добрива, що разом зі стічними водами потрапляють до річок.

Аби прибрати таку органіку, за словами Шкіня, необхідно застосовувати дорогі технології. Наприклад, промивати рідину за допомогою активованого вугілля, який потрібно постійно додавати у фільтрувальні установки, що підвищує ціну води уп’ятеро.

До речі, в Житомирі зараз за гроші Світового банку будується схожа очисна установка.

Чисті й вологі гроші

Незадовільна якість тієї рідини, що тече із крана, призвела до бурхливого розвитку в Україні ринку очищеної води.

Сегмент бутильованої води Андрій Мітченко, керівник проєкту BWT Aqua, оцінює у $ 300 млн щороку. Ця сума складається з тих 5−12 грн за літр, що вона коштує в магазинах. Ще на $ 80 млн співвітчизники скуповують воду на розлив або ж сплачують за її доставку від спеціалізованих компаній.

Бізнесмен стверджує, що увесь цей ринок зростає на 10 % на рік, бо людей, які хочуть і можуть дозволити собі купувати очищену воду, щораз більшає.

BWT Aqua лише в Україні встановила близько 2 тис. виготовлених нею аквабоксів — пристроїв, які очищують проточну воду із загальної мережі від усіх хімічних та органічних забруднень та насичують мінералами. Частина виробленого обладнання йде в Європу — там, за словами Мітченка, намагаються зменшити використання пластику, а розлив питної води дозволяє позбутися мільйонів тонн відходів — пляшок і такого іншого.

стаття.jpg 

ПОСТІЙНЕ ЗРОСТАННЯ: Ринок очищеної води в Україні, за оцінками Андрія Мітченка із BWT Aqua, щорічно збільшується на 10% / Фото: Наталія Кравчук / НВ

 

«Глобальний ринок бутильованої води становить $ 500 млрд на рік, і її виробництво вимагає використання величезних обсягів пластику та енергії для транспортування, — каже підприємець. — І з цим у європейських країнах уже почали боротися».

Водна боротьба

Шкінь каже, що проблема питної води із крана стоїть гостро для будь-якої країни Європи. Але тамтешні уряди розуміють, що необхідно вкладати гроші в розвиток водомереж.

Німеччина щорік спрямовує на технічне переоснащення водопроводу та каналізації по 7 млрд євро. В Україні валовий дохід водоканалів становить лише 1 млрд євро на рік, отже грошей на переобладнання немає.

Це пов’язано насамперед із відносно низькими тарифами на воду: європейські — в районі 3,5 євро за 1 тис. л, а українські — менш як 0,5 євро. При цьому більшу частину витрат вітчизняних водоканалів становить електро­енергія — до 60 % із новими тарифами.

У той час як у Німеччині, за словами Ганни Слободянюк-Монтавон, юридичного та інституційного консультанта в галузі водопостачання та водовідведення у Східній Європі, ця частка становить менш як 6 %.

При цьому п’яту частину потреби в електроенергії берлінський водоканал, наприклад, покриває за рахунок її самостійного виробництва за допомогою сонячних панелей, вітряних станцій, біо­газових установок. В Україні такого не побачиш.

Крім того, значна частина доходу національних водопостачальників йде на зарплатню працівників. Бо їхні виробничі процеси слабо автоматизовані. Якщо в західноєвропейських країнах на 10 тис. абонентів припадає вісім співробітників водоканалу, то на сході Європи, зокрема в Україні, ця цифра коливається між 30 та 70 співробітниками на 10 тис. споживачів.

Деякі європейські країни поставили на децентралізовану очистку. Таким шляхом, за словами Мітченка, пішли у Франції, де масово застосовують системи зворотного осмосу для річкової води. І хоча вони поки що занадто дорогі для встановлення на центральних водоканалах, але можна монтувати очисну установку на один під'їзд багатоповерхового будинку. Її вартість становитиме близько $ 5 тис.

Українська влада зараз згадала про проблему води. Тому відповідні інстанції ведуть роботи з оновлення норм та правил гігіє­нічних вимог для їх гармонізації з європейськими зразками.

Крім того, у держбюджеті на 2022 рік на програму Питна вода уряд спрямував одразу 1 млрд грн. Про це нещодавно повідомив Олексій Чернишов, міністр розвитку громад. Порівняно з Німеччиною це як крапля в морі, але для України — відчутні інвестиції.

«В аварійному стані [зараз в Україні] перебуває понад 30 % водогону, мереж водовідведення, насосних агрегатів», — підкреслив міністр.

Програма передбачає будівництво та реконструкцію водозабірних та очисних споруд за новітніми технологіями водопровідних мереж. Крім цих оновлень планується впровадити очисні елементи в системи централізованого водопостачання.

Питна вода буде реалізовуватися до 2026‑го та потребуватиме, на думку Чернишова, майже 17 млрд грн від держави, а загалом 28,5 млрд.

«Втішає те, що наші проблеми мало відрізняються від загальносвітових, причому як для розвинених країн, так і для тих, що розвиваються, — каже Бережна з Waternet. — Питна вода стає одним із найцінніших ресурсів XXI століття. І тому вже зараз треба думати, що ми питимемо завтра».


Автор статті: Максим Бутченко

За матеріалами журналу НВ — № 46 від 9 грудня 2021 року